Про нас

Історія радянського джазу починається на початку 20-х років, точніше з 1922  року, коли в Москві був організований перший радянський джаз-ансамбль

У 1927 році було створено оркестр під керуванням Олександра Цфасмана («АМА-джаз») в Москві і майже одночасно з ним оркестр під керуванням Леопольда Теплицького в Ленінграді. Це і поклало початок професійного джазу в СРСР. 

У 20-30-ті роки репертуар джаз-оркестрів поступово розширюється за рахунок творів радянських композиторів.

У кінці 30-х років джазові оркестри виникають і в союзних республіках.

Традиції радянського джазу 30-х років багато в чому відображені в музиці А.Цфасмана і А.Варламова. Джерелом пісенного матеріалу були пісенні збірники. Тематичним матеріалом для джазових композицій в основному була вокальна музика.

 Під час другої світової війни радянське музичне джазове мистецтво активно сприяло мобілізації духовних сил народу для перемоги над нацизмом.

У 1949 році в Талліні було проведено перший в  Радянському Союзі джазовий фестиваль.

Велику роль у консолідації творчих сил навколо жанру в 50-ті роки зіграли програми танцювальної музики, які створювалися на Всесоюзному радіо.

У кінці 50-х - початку 60-х рр. радянський джаз вийшов на нові рубежі. Характерним для становлення нового періоду радянського джазу в ці роки є ставлення до джазу як до серйозного виду музикального мистецтва, глибоке вивчення основ джазової музики, пильна увага до більш сучасних течій джазу, наростаючий інтерес до фольклору народів нашої країни, оволодіння професійною майстерністю гри на інструментах. І найважливіше - молоді музиканти прийшли до проникнення в таємниці складного мистецтва імпровізації.

На початку 60-х рр. багато молоді захоплюється джазом. Щоб не просто слухати джаз вони переходять до музикування, часом не маючи професійної музичної підготовки. У цей період створюється багато аматорських джазових ансамблів, у яких рівень виконання відставав від рівня репертуару.

 Розвитку жанру допомагають також різні статті в радянських музичних журналах, виступи в газетах, радіо і телепередачах, різноманітна діяльність ряду кращих джаз-клубів нашої країни.

 У 70-ті рр. почався період пошуків нових засобів виразності, нової стилістики.

 В ході обговорення з учасниками проекту дійшли до висновку,  що джаз дуже важко відвоював собі місце у радянській дійсності і став для людей символом свободи. Але людина, що цікавилась придбанням платівок та відповідної музичної преси, одразу потрапляла на олівець до КДБ, за спробу взяти автограф в заїжджого джазиста (які і так нечасто балували Україну візитами) можна було запросто вилетіти з інституту чи роботи (як сталося з багатьма після концерту Дюка Еллінгтона у 1971 році), позбавитись військового звання і просто добряче попсувати собі і близьким нерви. Тобто захоплення було небезпечним.

 Отримати професійну джазову освіту було неможливо, просто тому, що спеціалізовані заклади не створювали.

 До речі, ми дослідили сучасний стан справ: на сьогодні в Україні відкрили спеціалізовані джазові відділи у музичних школах, школах мистецтв, в деяких музичних коледжах, але джазову спеціальну вищу освіту, нажаль, отримати дуже важко.

 Ми впевнились, що джаз – це мистецтво, яке публіка сприймає добре, щиро, відкрито, тягнеться за всіма новинками та цікавинками;

 У джазовів музиці присутні різні настрої, широкий спектр почуттів;

Нас надихнули слова Мирослава Скорика, який завжди цінува та підтримував джаз: «…кожен із учнів — особистість, і я стараюся не втручатися в їхній творчий простір, а підбадьорити, якщо потрібно, допомогти виявити якусь певну рису індивідуальності…», - стверджує митець. І це, дійсно, так! Адже, в сучасному світі важко встановлювати стандарти та стереотипи.

Тепер ми точно знаємо, що джаз варто слухати, адже джаз – це музика душі, це імпровізація, це гармонія!

 Важливо організовувати джаз-фестивалі, які збільшують туристичну привабливість регіону, дають поштовх до розвитку для музикантів України, допомагають зацікавити молодь цим видом музичного мистецтва.

Джазова музика впливає на ментальність людей.

 Джаз - це барометр демократії, і він протистоїть поп-культурі як засіб абсолютного, і в той же час осмисленого самовираження. Джаз як вільний жанр найкраще розвивається там, де суспільство дає людині якомога більше цієї самої свободи. Історія XX століття підтверджує це. Америка дала світу джаз і блюз, і вона продовжує лідирувати в цій музичній гонці. Тут потрібно не ставати в позу і не вдавати з себе ображеного за честь своїх співвітчизників і "видавлювати з себе по краплині раба" - з кожною краплею у вас додається свободи, а значить, і джазу!

 Досліджуючи історію джазу ми зрозуміли, що поряд з музикою джаз спонукає до розвитку ще один жанр мистецтва, а саме Джазовий плакат. Якщо ми порівняємо джазові плакати часів Радянського Союзу та сучасні твори, то побачимо як змінювалось ставлення до джазової музики та музикантів. Динамічний розвиток музичного плакату припадає на другу половину ХХ століття. Напрямки пошуку графіків зводяться до двох течій: емоційної, в якій настрій та художню майстерність вони черпають з історичних джерел мистецтва та інтелектуальної, де синтез і метафора змушують глядача робити самостійні висновки. Загалом, джазовий  плакат став популярним завдяки своїй вільній фантазії, новим ідеям, оригінальній манері створення.

 Отже, НЕХАЙ ВСЕ БУДЕ ДЖАЗ!!!!!!